Вітаю!

Вже майже рік як їде повномасштабна війна. Нагадаю, що війна почалась не рік тому, а набагато раніше, у 2014 році. На жаль, багато хто забуває це. А дехто навіть і події сьогодення не рахують за щось страшне. Для них це невелика неприємність, бо іноді виє сирена, вимикають світло та є комендантська година. Так, серед нас є й такі.

А є й такі як старший солдат 36 ОБМП Олександр Масюра. Саме його ви бачите на обкладинці. Я особисто знайомий з Олександром і на власні очі бачив як він з веселого та безтурботного хлопця, перетворився на воїна, бійця. Ще 24 лютого він став до лав оборони Миколаєва. А нині палить ворожі панцерники під Авдіївкою. Він стояв с першого дня! Стоїть як і вся Україна!

Так, я писав про тих, для кого це не війна, а лише якісь невеликі незручності. Але вони не Україна. Вони навіть не українці. Вони просто істоти в людській подобі, що тимчасово знаходяться на території України. Саме тимчасово, як й ті кляті загарбники.

А ті хто зараз боронить нашу неньку, хто волонтерить, забезпечує перемогу, бореться в тилу ворога та чекає на повернення України — вони є українцями! Вони це ми! І нас мільйони!

Там, за лінією фронту, нас чекають. Дочекався Херсон, чекають Мелітополь, Маріуполь, Донецьк, Луганськ та Севастополь. Чекають та пишуть вірші! У цьому номері, вперше за весь час існування нашого журналу, вперше за всю війну, опубліковані твори авторів, які наразі знаходяться в окупації. На жаль, з міркувань безпеки, ми не можемо назвати їх імена.

Там, під страхом смерті, живе українська література! Там живе український дух! І доки він в нас — ми українці! І жодні істоти у людській подобі не зможуть зламати та перемогти нас!

Віримо в себе!

Віримо в ЗСУ!

Віримо в Україну!

Віримо в перемогу!

З повагою, головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал» Олександр Маяков