Вітаю!

Лютий... Важкий місяць для України — в усіх можливих сенсах. Бо саме у лютому двадцять другого для більшості із нас розпочалося найстрашніше. Хоча на правду — набагато раніше. Хтось скаже «у чотирнадцятому», хтось пригадає більш ранішні дати. Та саме лютий — той лютий двадцять другого — став лютим для України.

Та другий місяць року це не тільки спогади про біль і втрати. Це ще й особливий, сповнений романтики та щирих зізнань, день, коли ми говоримо про почуття, коли ми віримо у справжню любов — день усіх закоханих.

Бо що ж таке любов? Тепле та ніжне почуття — тендітне, немов ось та крихка жовтава троянда... Ароматна квітка із гострими шипами, котрі можуть завдати ран... Саме таким і є істинне кохання. Ми щасливі, коли кохаємо; щасливі, коли кохають нас. Нам боляче, колі наші почуття відштовхують; нам болить ще сильніше, коли кохання втоптують у бруд...

Любов є прекрасною: її оспівують поети та письменники, вона надихає художників та композиторів... І саме ця безмежність породжує неймовірні твори: від захоплених пісень до драматичних романів. Сьогодні нам всім тяжко. Дуже тяжко... Та все ж ми мусимо пам'ятати: які б часи не були, у серці завше має бути місце для кохання. І ось ця троянда, котра виросла серед війни, під променями Донецького сонця — доказ того, що кохання є, а життя — триває. Навіть коли не витримує метал — витримують люди.

Кохайте та будьте коханими! Бо завтра може не настати. Бо ми маємо сьогодні. Так, це фаталізм — але у такі часи ми живемо. Або сьогодні, або ніколи. У когось на кохання є лічені дні відпустки з лінії фронту. У когось — лишень прапор над хрестом, спогади та страшенний біль у серці. Тому, не гайте час. Кажіть, зізнавайтеся, любіть та будьте щасливими. І най ми пізнаємо всю глибочінь цього почуття і ніколи — біль від втрати назавжди.

З повагою, головний редактор «FoxyLit — україномовний літературний журнал» Олександр Маяков