Вітаю!

«Весна, весна прийде!» - співає гурт «ВВ».

Весна прийшла. Ще одна весна цієї війни. Колись мені закидали, що подібними промовами я перетворюю журнал з літературного на «військовий». Мовляв, до мене люди приходять відпочити та відволіктися від буденності. Але коли за вікно працює ППО по «шахедам», відволіктися не так й просто.

І знаєте, що помітив? Війна змінила сприйняття мистецтва. Не всього, але деякі моменти в кіно та літературі, на які раніше не звертав уваги, стали помітними та подекуди геть змінили сприйняття твору чи окремого персонажа.

Раніше мені дуже подобався персонаж дядька Айро з «Аватар. Легенда про Аанга». Добрий та мудрий старий, який втратив сина на війні та тепер став наставником та другим батьком для свого небожа. А сцена, де він співає та плаче над портретом загиблого сина пронизував до глибини душі. Поки не усвідомлюєш, що сам Айро та його син - загарбники. І загинув його син на чужій землі від рук захисників.

Серіал «Сотня». Майже століття минуло після ядерної війни та ті, що вижили на орбіті відправляють сотню злочинців на «розвідку», бо «Ковчег», корабель на якому вони виживали, гине. І що роблять «розвідники»? Ведуть війну з місцевими. І, звісно, винуваті не вони, ті хто прийшов на чужу землю, а саме місцеві. А вони, цитата, «не знали що тут хтось живе». Нічого не нагадує?

І таких прикладів у масовій культурі багато. Я гадаю, що так не тільки в мене. Про що це говорить? Що ми починаємо інакше дивитися на те, що раніше або нас не торкалося, або, що ще гірше, ми вважали нормою. Це прогрес, що не може не радувати.

Але треба розуміти, що мистецтво це не просто гарні та цікаві історії. Це відображення нашої сутності. І якщо ми помічаємо те, що нам стало не прийнятним, ми на вірному шляху. Будемо робити наш світ краще. І вміємо ми це робити саме через мистецтво. Бо воно мов дзеркало, показує нашу сутність. І судячи з власних спостережень, вона не дуже.

З повагою, головний редактор «FoxyLit — україномовний літературний журнал» Олександр Маяков