Вітаю!

Вересень завжди трохи схожий на початок нового розділу. Після літньої спеки приходить час повертатися до звичних ритмів з першим прохолодним вітерцем. Та для українців уже не перший рік осінь приходить разом з усвідомленням: ми продовжуємо жити в реальності війни. Попереду чергова «важка» зима до якої ми повинні бути готові.

І все ж ми читаємо, пишемо та видаємо книжки й журнали. Створюємо музику, малюємо, сперечаємося про літературу, закохуємося в героїв і впізнаємо себе у чужих рядках. На перший погляд, це може здатися чимось дуже далеким від фронту, сирен і новин. Але це не зовсім так.

Культура не зупиняє ракету. Вірш не замінить бронежилет, а оповідання не зможе перевернути хід війни. Але культура робить те, без чого перемога втратила б значну частину свого сенсу: нагадує нам, заради чого ми тримаємося.

Література це теж опір. Я не люблю гучних слів про «культурний» чи «літературний» фронт. Фронт один єдиний. Але наша література це нагадування, що ми існуємо. Існуємо давно! Набагато більше ніж наші вороги. Тому так, це опір! Опір забуттю, байдужості, знеціненню людського життя. Опір спробам переконати нас, що наша мова, наша історія, наші голоси — другорядні. Кожен український текст, написаний сьогодні, є маленьким свідченням: ми є! Ми творимо майбутнє навіть тоді, коли сьогодення болить.

А ще література — це підтримка. Для автора, який нарешті наважився розповісти свою історію. Для читача, який знайшов у чужих словах те, чого не міг сформулювати сам. Для людини, якій часом просто потрібно відчути, що вона не одна.

Саме тому «FoxyLit» продовжує говорити. Про українське. Про живе. Про те, що болить, і про те, що дає сили. Ми хочемо, щоб на наших сторінках залишалося місце не лише для війни, а й для життя, яке ми всі захищаємо.

Дякую авторам, які пишуть. Дякую читачам, які читають. Дякую всім, хто підтримує українське слово увагою, працею, добрим відгуком чи просто тим, що відкриває черговий номер.

Нехай цієї осені у нас буде більше світла. І нехай кожне написане українською слово нагадує: нас не змусити замовкнути.

З повагою, головний редактор «FoxyLit — україномовний літературний журнал» Олександр Маяков