28 жовтня 2025
День, який колись здавався фіналом. Крапкою. Перемогою, здобутою ціною мільйонів життів. Але виявилося це була лише пауза між війнами. Довга пауза, в десятиріччя, впродовж яких знищення української нації тривало.
Сьогодні, через вісім десятиліть, знову по українській землі йде чобіт загарбника. Знову у вогні Харків, Запоріжжя, Херсон, Київ. Знову ми стоїмо на тій самій лінії між свободою і темрявою. Історія, кажуть, ходить по колу. Але ні, ми просто не дали їй зупинитися там, де ворог хотів поставити крапку.
Тоді наші діди звільняли Україну від Гітлера. Сьогодні наші воїни звільняють її від Путіна. І як тоді, так і зараз, світ дивиться на нас і вчиться, що таке стійкість. Тільки, як показує практика, що світові ці уроки.
Ми нація, яка не народилася вчора. Ми спадкоємці тих, хто звільняв Київ та форсував Дніпро. І сьогодні наші брати та сестри тримають фронт під Покровськом. Тому це не просто “історична дата”. Це нагадування: свобода ніколи не дається раз і назавжди. Її треба відвойовувати знову і знову.
І ми відвоюємо. Бо Україну не визволяють. Україна сама визволяє.
