26 лютого 2026
У цей день 2014 року під стінами Верховної ради Автономної Республіки Крим вийшли тисячі людей. Це були кримські татари, українці, представники інших національностей, громадяни України, які прийшли сказати просте й чітке: Крим — це Україна.
Того дня відбувся мітинг на підтримку територіальної цілісності нашої держави. Його організував Меджліс кримськотатарського народу. Люди стояли пліч-о-пліч проти сценарію, який уже писався в кремлівських кабінетах. І саме цей спротив зірвав спробу провести позачергову сесію, що мала легітимізувати подальше захоплення півострова.
А вже за кілька днів з’явилися «зелені чоловічки». Почалася відкрита фаза окупації.
День кримського спротиву це про вибір, гідність та сміливість вийти, коли страшно. Про кримських татар, для яких слово «депортація» не сторінка з підручника, а родинна пам’ять. Про українців Криму, які не прийняли прапор окупанта. Про тих, хто сьогодні за ґратами за свою позицію.
Серед символів того спротиву, Мустафа Джемілєв, багаторічний лідер кримськотатарського народу, та Рефат Чубаров, який тоді очолював Меджліс. Але насправді героями були тисяч, безіменні й відомі, хто не мовчав.
Цей день нагадує: окупація почалася не з «референдуму». Вона почалася з придушення спротиву. І поки триває війна, Крим залишається не «втраченим», а окупованим. А це різні речі.
Бо спротив триває. У підпіллі та у серцях. У Збройних силах та у пам’яті.
Крим — це Україна. Був, є й буде!
