День українського добровольця

Є речі, які не прописані в наказах, їх не можна мобілізувати указом, їх неможливо створити постановою чи законом. І мова про добровольців. Ті самі люди, які у 2014 році не чекали, поки держава оговтається після шоку. Не чекали, поки армія відновиться. Не чекали, поки хтось інший зробить перший крок. Вони просто сказали: «Якщо не ми, то хто?» І пішли.

Це були учорашні студенти, програмісти та водії, письменники та вчителі. Прості люди з абсолютно мирним життям, які раптом зрозуміли що країна може не вижити, якщо ніхто не стане між нею і ворогом. І вони стали.

Саме 14 березня 2014 року перші добровольці Самооборони Майдану вирушили на полігон у Нові Петрівці. Там почалося формування першого добровольчого батальйону для захисту України від російської агресії. Без достатньої зброї та нормального забезпечення. Без чіткої системи. Але з тим, чого не вистачало ворогу. З волею.

І саме добровольці тоді стали першою хвилею спротиву. Тією хвилею, яка дала країні час підняти армію, відновити сили і зрозуміти: ми будемо боротися.

А потім історія повторилася. У 2022 році знову з’явилися черги. Черги не за гречкою і не за квитками. Черги до ТЦК. І знову тисячі людей сказали ті самі слова: «Якщо не ми, то хто?»

Ось тому День українського добровольця це день людей, які не чекали дозволу любити свою країну. Людей, які взяли на себе відповідальність у той момент, коли вона була найважчою.

Сьогодні ми дякуємо всім добровольцям. Тим, хто у строю. Тим, хто повернувся. І тим, хто вже ніколи не повернеться додому... Бо саме завдяки таким людям Україна досі стоїть. І стоятиме.

Слава українським добровольцям!
Слава Україні!