30 серпня 2026
Є слова, які страшно вимовляти вголос. Одне з них — «зник». Бо зникла людина це не крапка. Це невідомість. Це телефон, на який продовжують чекати дзвінка, двері, які не перестають відкриватися в надії побачити знайоме обличчя, фотографія на столі й постійне «а раптом?..».
В Україні ця дата має особливо гіркий сенс. Через російську агресію тисячі людей вважаються зниклими безвісти. Військові й цивільні, дорослі й діти. Кожен із них має своє ім’я, свою історію, своїх рідних, які чекають.
Зниклий безвісти не означає забутий. Поки немає відповіді, залишається надія. А пошук має тривати доти, доки не буде встановлена доля людини.
Сьогодні варто згадати всіх, кого шукають, і підтримати тих, хто живе в цій виснажливій невизначеності. За кожним зниклим стоїть не просто запис у списку стоїть чиєсь життя, родина, друзі та люди, які продовжують чекати.
Пам’ятаємо. Шукаємо. Чекаємо. І віримо, що кожен, кого чекають, одного дня повернеться додому.
