За словами соціологів, 60% українців за 2018 рік не взяли до рук жодної книжки. Журналісти 24 каналу з'ясували, чому це відбувається та як це може вплинути на добробут країни.

Для української письменниці Катерини Бабкіної кілька книг на тиждень – це норма. Книгу з рук молода авторка буквально не випускає.

Ще й заохочує інших. У 2015 році разом з колегою Марком Лівіним ініціювали Bookchallenge й обрали ціль: прочитати на двох 400 книг за рік.

Велика кількість людей приєдналися. Поставили собі свої цілі. Наприклад, був хештег #ячитаю50книгзарік. До флешмобу двічі долучилися понад 6 мільйонів українців,
– розповіла Бабкіна.

На зустріч з журналістами 24 каналу письменниця прийшла зі своїми авторськими книгами. Вона переконана, що читання – чудове заспокійливе, допомагає у заторах та чергах.

Письменниця менше заходить у соцмережі, аби вистачало часу на улюблене заняття й переймається, що це задоволення доступне не для всіх.

За даними Київського міжнародного інституту ­соціології, українці дійсно мало читають. Там опитали дві тисячі людей й результати шокували.

60% дорослого населення за 2018 рік не прочитали жодної книжки: ні електронної, ні друкованої. Не відвідали жодної книгарні та бібліотеки,
– зазначила Олена Богдан, соціолог.

Аналогічне опитування проводили у Великобританії та США. Там не читають 25% населення.

Якщо ж у 1970-х роках радянські підлітки читали приблизно 40 книжок за рік, сучасна українська молодь – у рази менше.

У 1990-ті роки в Україні майже не видавали книжок. У людей, які тоді навчалися в школі, немає звички читати. Це – ціле покоління. Їм сьогодні від 25 до 35 років. З ними вже нічого не зробиш,
– пояснив видавець Дмитро Капранов.

На думку ж соціологів, відмова від читання – сигнал того, що рівень життя в країні падає. А там, де низький рівень життя, книгу сприймають як розкіш, на яку треба витрачати і час, і гроші.

Якщо грошей на придбання книги немає, але є бажання читати, потрібно йти до бібліотеки. Адже взяти там книгу, прочитати й повернути її – це зручно.

До речі, начитаних людей бояться диктатори. Наприклад, попередній президент Туркменістану Сапармурат Ніязов закрив усі районні бібліотеки в країні – мовляв, і так ніхто туди не ходить. А це сприяло знищенню свободи слова та формування культу особистості.