Кожного листопада Україна схиляє голову у скорботі, згадуючи мільйони загиблих під час страшної трагедії XX століття — Голодомору. Це не просто історичний факт, це рана, яка болить досі. Голодомор був не лише наслідком недбалості чи природного лиха, а навмисним злочином, який мав на меті знищити душу українського народу.

1932–1933 роки залишили слід у пам’яті людства як час, коли мільйони людей втрачали життя через штучно створений голод. Радянська влада, експропріюючи зерно, прирекла села на смерть. Українці, позбавлені засобів для виживання, гинули на власній родючій землі. Водночас держава продовжувала експортувати зерно за кордон, показуючи світу ілюзію благополуччя.

Чому це сталося? Тоталітарний режим боявся сили українського селянства, яке зберігало національну ідентичність і традиції. Колективізація, яка стала інструментом цієї катастрофи, знищувала не лише економічну, а й культурну основу нації. Українці втратили не лише життя, а й віру, історичну пам'ять, спадок поколінь.

Сьогодні, згадуючи Голодомор, ми не лише вшановуємо пам’ять загиблих, а й нагадуємо собі про необхідність зберігати правду. Запалена свічка у вікні є символом цієї пам’яті, знаком того, що ми пам’ятаємо і не дозволимо цій трагедії зникнути у тіні історії.

Голодомор — це також урок для сучасності. Він показує, до чого може призвести байдужість, зневага до людського життя і свободи. Ми повинні берегти демократію, права людини і національну гідність, щоб ніколи більше не допустити подібного.

Пам’ять про Голодомор об’єднує українців у прагненні зберегти свою ідентичність і свободу. Це наш обов’язок перед тими, хто загинув у страшні роки голоду, і перед майбутніми поколіннями. Світло свічки у наших домівках — це промінь надії на те, що такі трагедії більше ніколи не повторяться.