Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один із одним та з поводирями. Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці.
Як лексика, так і навіть сама назва лебійської мови зафіксовані дослідниками, сильно варіюють залежно від регіону. Відомі такі варіанти назви:
- За Боржковським, який досліджував старців на Поділлі, таємна мова мала назву «лобурської» або «лебійської», від слова «лебій» — «дід».
- Водночас у Студинського, який збирав інформацію на Галичині, слово «лебій» перекладається як «жебрак», а для «дід» у сенсі старець-виконавець наведено інший відповід
...
Читати далі »