Вітаю!
 
Працюємо! Поки що. Сподіваюсь, що й надалі зможемо.
В Україні їде війна. І писати щось ще не має жодного бажання. Чому? Бо в Україні їде війна! Кожен день гинуть люди. Гинуть діти! В такій ситуації говорити про літературу чи взагалі про мистецтво немає жодного сенсу. Але ми літературне видання, тому спробуємо.
Цей номер готувався прискорено. Все через те, що мені прийшла повістка до армії. Я вже пройшов медичну комісію та готуюсь стати у стрій. Де я буду служити, а точніше, вже служу, бо номер вийде у серпні, а пишу я це ще наприкінці червня, я не знаю. Але зараз, коли ворог на нашій землі, будь-яка служба, будь-яка робота, чи то на передовій, чи то в тилу, важлива.
І сьогодні я хочу вам розказати про людину, чия доля гідна стати сюжетом книги. До речі, таку книгу ми плануємо написати після перемоги.
Анна Коваленко, дівчина з обкладинки, бореться з окупантами ще з 2014 року. Її дім одним із перших постраждав від вторгнення російських військ. Тоді вона разом з місячною дитиною та батьками біла вимушена переїхати до Маріуполя, міста, яке змогло дати відсіч загарбнику.
Це було у далекому 2014 році. Зараз, 24 лютого 2022 року, вона зустріла ворога у лавах національної поліції. Тендітна дівчина билась з ворогом тоді, та прийняла бій зараз. В оточеному місті, нарівні з чоловіками, вона боронила рідну землю, свою родину, свою дитину. А попереду був важкий вихід з палаючої фортеці на березі Азовського моря.
Зараз вона служить у місті Одеса та не полишає спроб стати до лав війська, піти на вістрі атаки, визволяти рідний край.
Чи одна така як Анна? Ні! Таких як вона тисячі! Тих, хто став на захист України! Тих, хто готовий до останнього битися за нашу країну! Тих, хто, на жаль, віддав своє життя за мирне майбутнє. І кожен з них приклад для натхнення! Кожне життя це історія, яка чекає, що її напишуть.
Слава Україні! Героям слава! Перемога буде за нами!
 
З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков