Доброго вечора, ми з України!

В нас не вірили. Нам давали сімдесят дві години на поразку. Весь світ чекав, що ми складемо зброю перед другою армією світу. Але друга армія — це лиш пил. І це не метафора. Наші хлопці та дівчата перетворюють ворожу техніку та живу силу не просто на пил та попіл, вони знищують їх так, що й сліду не залишається!
Сьогодні на обкладинці одна із таких дівчат. Майор національної поліції міста Рівне, викладач «Рівненської академії патрульної поліції», волонтер, мама — Тетяна Синовіцька. Це наставниця та найкращий друг Анни Коваленко (хто читав наш серпневий номер, знає про кого їде мова). Як й багато інших, вона з перших днів у строю! На посту, на передовій волонтерського руху. Коли Маріуполь був в облозі, вона щопівгодини телефонувала Ані. Вона бореться та підтримує своїх побратимів. Хочете дізнатися більше? Завітайте на ї сторінку в Instagram: tanya_tanais
Вона — це Україна!
Красива, чорноброва, сильна, відважна та незламна! Україна, якій давали три дні, і яка стоїть дев'ятий місяць! Дев'ятий, трясця, місяць!Стоїть, бо хлопці та дівчата не шкодують себе на фронті та в тилу. І всі ми повинні бути такими. Бо ЗСУ, ТРО, Національна гвардія, поліція та ДСНС це не якісь там прибульці, які пришли сюди, щоб врятувати нас, ні! Це ми! Ми — українці! Кожен з нас! Я не говорю, що ми повинні всі стати до зброї, ні! У кожного свій фронт, але не треба чекати, що хтось за нас переможе! Перемогти можемо тільки ми! Ми можемо все! Ми вже довели, що здатні здобути космос! Так, я про купівлю супутника ICEYE. Купівля супутника! Який ще народ (саме народ, а не держава) спроможний на це? Тільки ми!
Так, в нас не вірили, нам давали сімдесят дві години на поразку, але довели, що ми зможемо! Ми виграли битву за Київ, ми не програли битву за Донбас та ми виграємо битву за Україну! Бо ми українці! Бо це наша земля. В нас не вірив ніхто, окрім нас. Так нумо вірити в нашу перемогу. Адже в неї таке гарне обличчя. Тільки подивіться на нашу обкладинку!
Слава Україні!

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков