Вітаємо всіх!

Як почалось повномасштабне вторгнення, на обкладинці нашого видання все частіше з’являються люди, які майже не мають відношення до літератури. Але ці люди герої. Хтось боронить нашу державу на фронті, хтось несе службу у тилу, захищаючи нас у лавах поліції. А дехто робить просту роботу у прифронтовій зоні, куди не кожен здатний поїхати. Ці люди роблять усе що від них залежить заради перемоги у війні. Але...
Сьогодні на обкладинці Микола Філіппов, боєць штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Він народився у Маріуполі, після початку повномасштабного вторгнення приймав участь в обороні рідного міста, але вимушений був покинути його та повернутися до України. Він не вагаючись покинув мирне життя і пішов воювати. Мріяв повернутися додому, у місто Марії, але… 4 вересня Микола загинув в Кліщіївці.
Це один з, на жаль, тисяч героїв, які віддали за Україну найцінніше - життя. Це ціна яку ми платимо за те, щоб не просто засинати вночі та прокидатися вранці, пити каву та йти на роботу, а ввечері гуляти з рідними парком. Ні. Ми платимо цю ціну, щоб існувати. Наш ворог не просто хоче знищити наші війська та принести нам «асвабаждєніє». Ні! Він хоче нас винищити! І тільки військові не дають йому це зробити.
За спокоєм тилу ми, на жаль, стали забувати, що йде війна. Сирени, новини з сусідніх міст, іноді вибухи у нашому місті. Але машини з написом «На щиті» кожен день їздять дорогами України. Ми кожен день ховаємо тих, хто дає нам спокій та безпеку.
Я прошу вас пам’ятати, що навіть ця можливість творити та видавати журнал - це дар, який нам дають хлопці та дівчата на передовій. І дають дуже дорогою ціною. Тому шануйте та пам’ятайте полеглих та робіть донати на ЗСУ! Бо кожна гривня спрямована на мавік чи автівку це менше прапорів на цвинтарях.
Всім полеглим, честь…

«До речі, сьогодні вранці прокинувся із якимось незрозумілим настроєм. Так от якось все так, війна і все інше, як виявилося, щось далеко. І я зрозумів, що в принципі, і все, немає жодних проблем. Ну нема. І це таке знаєш, що після закінчення війни для нас ось ті проблеми, які для нас раніше були важливими, що ми їх не могли вирішити, що бентежили, що взагалі нічого, це дрібниці, пил» - Микола Філіппов.