Вітаю!

Насправді писати вступ до кожного номеру важко. Раніше, до тієї дати, це було дуже просто. Пишеш про те, що у номері, про літературу. Але зараз все інакше. Кожен раз треба щось сказати. Про війну, про допомогу фронту, про тих хто там, про тих тут, і про тих кого з нами вже ніколи не буде. І це важко. Кожного разу важко. Особливо сьогодні. Знаєте чому? Бо на обкладинці людина, яка захищає нас. І фото цієї людини говорить більше ніж будь якісь слова!
Будь ласка, подивіться в очі цього воїна. Це Олександр Матющенко. Що ви в цих очах бачите? Я бачу біль. Нестерпний біль. Сподіваюсь, хтось з вас побачить щось ще. Але, на жаль, в цих очах немає щастя та радості. Того, чого ці очі найбільше заслужили.
З фронту надходять не дуже добрі новини. Та чого там! Новини, якщо чесно, кепські. Я не буду зараз шукати винних у такому становищі, це немає сенсу. Але я скажу одне: ми маємо бути єдині! Тільки разом, фронт та тил, ми зможемо прийти до такої очікуваної нами всіма перемоги.
Можливо мої слова звучать наївно, але війна все ще триває! І тільки ми можемо змінити становище. І зробити це просто. Сплачуємо податки, донатимо на фронт, стаємо донорами крові. Так, потреби фронту це не тільки дрони, снаряди та окопні свічки з маскувальними сітками, але й кров, яка тече в кожному з нас. Вони проливають її там, тому ми повинні ділитися нею з ними.
Ми українці! І ми завжди йшли вперед незважаючи ні на що! Так давайте й зараз так само, разом до перемоги.

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков