person_outline
phone

Липневий номер «FoxyLit - україномовний літературний журнал» (№31)



Вітаю!

В народі кажуть «друзі пізнаються в біді». В правдивості цього висловлювання я нещодавно переконався. Ні, я нікого не втратив, ніхто не кинув мене у важкий час. Просто я не очікував на таку підтримку, як від друзів, так і від авторів та читачів видання. Щиро дякую вам за це.
Але головна людина, як весь час переймалася за мене, як плакала коли мені було дуже зле, яка постійно допомагає мені та доглядає за мною - моя мама. У свої тридцять чотири я все ще маленький хлопчик для неї. І у цей складний період реабілітації я дуже вдячний їй за цю неймовірну підтримку та допомогу.
На обкладинці ви можете бачити мою маму, Маякову Олену. Тут їй... я навіть не знаю. Це фото було зроблено ще тоді, коли вона працювала на своїй першій роботі у Правобережному універмазі міста Запоріжжя. Вона багато розповідала про той період життя.
Потім вона познайомилася з моїм батьком. До речі, дуже цікава історія, яка змушує замислитися про те, що кохання все ж існує у нашому світі. Інакшого пояснення як ці двоє зійшлися я не маю.
І нарешті, з’явився я. Все своє життя я не помічав турботи батьків. А вона була. Лише зараз, у дорослому житті я розумію що не пам’ятаю голодних 90-х нетому, що я був малий, а, тому що батьки доклали максимум зусиль, щоб я цього не відчував. І зараз, вони докладають ті ж самі зусилля, щоб я якомога спокійніше переніс цей період відновлення.
Дякую їм за це. Хоча, були часи, коли я вважав, що у мене жахливі відносини з батьками. Особливо, з мамою. Можливо, так воно й було і мені треба було через це пройти. Хтозна. Зараз це в минулому і я радий за це.
Бережіть та пам’ятайте батьків.

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков





Переглядів:74