Вітаю!

За вікном червень, початок довгоочікуваного літа. Позаду примхлива, в плані погоди, зима з її рідкими снігопадами та більш рідкими дощами, така сама примхлива весна з різкими потепліннями та холодами, а попереду три місяці літа. Хтозна, що на нас чекає, але точно можна сказати що зараз вашої уваги чекає новий номер нашого видання!
На обкладинці сьогодні Тетяна Синовіцька - жінка, яка не просто носить форму. Тетяна офіцер поліції, волонтерка, психологиня та мати. У нас з нею відбулася цікава розмова ще в середині весни, коли ми готували цей номер. Пам’ятаю, обирали обкладинку. Варіантів було декілька та одним з моїх фаворитів було фото з трояндами. На ньому був такий ніжній, тендітний, але й водночас сильний образ жінки. Але Тетяна сказала тоді: «З червоними трояндами добре, але явно не на літній номер. Осінь». Все ж таки прохолода квітня давалася в знаки. І дійсно, сьогоднішня обкладинка ідеально підходить під літній настрій. Вийшло чудово, й обкладинка, й інтерв’ю. А про що інтерв’ю читайте нижче.
Жінка та війна. Ми часто акцентуємо на цій темі увагу, бо підтримаємо ініціативу «Arm Women Now». В майбутньому ми плануємо тільки розширювати цю співпрацю. Я особисто знаю жінок які служать, які воюють. Для чоловіка тягар служби важкий, а для жінки це ще більше випробування. Тому ми, тил, зобов’язані всіляко підтримувати фронт. Особисто ми обрали підтримку жінок. Сподіваємося, що й ви підтримаєте нас та захисниць. Інформацію про збір можна знайти в наших соціальних мережах. Ми намагаємося щодня поширювати посилання на банку та нагадувати про розіграш збірки «Жінкам від жінок». Збірки створеної жінками задля підтримки жінок.
Щиро дякую всім хто долучається, поширює, донатить. Тільки завдяки вам ми можемо підтримати волонтерську ініціативу. І нагадую, що маленьких донатів не існує, кожен донат важливий.
Підтримаємо наших захисниць! Подаруємо їм броню! Разом ми зможемо зберегти їхні життя, поки вони зберігають наші.

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков

Вітаю!

Сьогодні на обкладинці нашого видання Олена Панаріна. Олена народилася 14 квітня 1997 року в красивому, світлому, мальовничому місті Харкові, що розташований на сході України. Вірші вона почала писати ще в дитинстві, і це захоплювало її. У 2018 році вперше опублікувала свої твори у збірках: «Вірші і я», «Стіхія. Том 2» та деяких інших. Поезія для Олени — це неоціненний скарб і джерело натхнення. Це свобода, можливість відчути щось уперше, своєрідний бальзам, за допомогою якого можна вилікувати як власну душу, так і душі інших.
Поговоримо про жінок. І не тільки в літературі. 8 березня, у день боротьби жінок за рівні права, ми відкрили збір спільно з «Arm Women Now» на придбання жіночих бронежилетів. Так, треба було відкрити допоміжну банку, але я не зовсім розібрався у функціоналі «Монобанку». Менше ніж за два тижні ми закрили цей збір! Я вдячний усім хто підтримує збір. Це ви, наші шановні автори та читачі, автори платформи «Аркуш», вітуберка Христя та стрімер Рудий Лис, його проєкт ЛС «Ідіома» (ми торік писали про них) та багато інших добродіїв. Щиро дякуємо вам!
Попереду тільки більше! Ми відкрили прийом творів на збірку «Жінкам від жінок». Ця збірка стане призами (переможців буде декілька) у наступному зборі на 10 000 грн. Кожна авторка може доєднатися до збірки. Просто надішліть свої вірші та невеличку інформацію про себе нам на пошту з поміткою «Жінкам від жінок» та зробіть невеличкий внесок на друк самих примірників. Як тільки ми зробимо збірку – відкриємо збір!
Сучасна війна кинула виклик усьому українському суспільству. Зараз жінка це не тільки мати чи дружина, яка чекає чоловіка з війни. Зараз жінка це воїн, яка нарівні з чоловіка їде в бій. Але жінка в армії стикається з цілим рядом проблем. Це й проблеми зі спорядженням, як через відсутність відповідного до жіночої анатомії бронезахисту та форми, так й через недбалість служб забезпечення. Це й недостатнє забезпечення засобами гігієни, бо міністерство оборони надає лише базові засоби гігієни, а особливості жіночого організму вимагають додаткових засобів. Й, на жаль, гендерна дискримінація та сексуальні домагання. Це дуже важлива та широка тема, яка охоплює як відношення офіцерів та побратимів до жінок військовослужбовців, так й загальне ставлення суспільства до них. З цим ми ніяк не можемо допомогти нашим захисницям, окрім як поширити інформацію про це.
Так чим же ми можемо допомогти? Дати нашим захисницям броню! Жіночий бронежилет це не просто забаганка, це реальна потреба! Жіночі бронежилети відрізняються анатомічним кроєм, який враховує форму грудей, вужчі плечові лямки та звужену талію. Це забезпечує комфорт, правильний розподіл ваги та повноцінний захист. Чоловічий бронежилет може тиснути на груди, обмежувати рухливість і неправильно розподіляти навантаження, що призводить до дискомфорту та зниження рівня захисту.
Це потреба! І ми будемо підтримувати ініціативи по розвитку та придбанню захисту для наших захисниць. Вони боронять нас, ми допомагаємо їм!

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков

Вітаю!

Нарешті весна! І в нас тепла весняна обкладинка. Сьогодні на ній Маргарита Жага. Молода українська письменниця та поетеса, яка веде активне літературне життя та має багато здобутків на цьому терені. Але сьогодні ми поговоримо про проєкт нашого іншого автора.
14 лютого, на день всіх закоханих, вийшов перший номер видання «MooreCulture», а через тиждень вийде вже другий!
Так все ж, що це журнал? «MooreCulture» — це журнал присвячений літературі та мистецтву. Видання прагне об’єднати сучасних авторів, художників та поціновувачів культури, створюючи платформу для обміну ідеями та творчими досягненнями. Метою Яніни було створити видання, яке б відображало сучасні тенденції в культурному просторі та сприяло розвитку творчого потенціалу митців.
«MooreCulture» охоплює широкий спектр тем, пов’язаних з літературою та мистецтвом. Він ставить за мету популяризацію культури та мистецтва, підтримку талановитих митців та сприяння культурному обміну між різними спільнотами. «MooreCulture» прагне бути джерелом натхнення для своїх читачів, заохочуючи їх до пізнання нового та розвитку власного творчого потенціалу.
Чи є ще якісь проєкти у наших авторів? Так! Альманахи «Без тебе», «Без табу», «Без меж» Лани Краски. Сама Лана каже про них так: «Без меж». Виключно для авторів з інвалідністю. Наскільки я розумію, то таких видань в статусі періодичних нема. До того ж я сама маю статус людини з обмеженими можливостями та зі свого боку додам, що я вже втомилася «змагатися» на одному рівні зі здоровими авторами. Має бути толерантність. Мають бути поступки. І має бути альманах, в котрому автори з інвалідністю зможуть друкувати свої твори, не приховуючи своїх особливостей.
Наступний — це «Без табу». Тут основа за словами без цензури. Про життя та почуття пишемо по-дорослому — без рожевої барви, іменуючи все своїми словами. Як виявилося за результатами набору текстів до першого номеру — авторам дуже не вистачає простору, де кацапів називають кацапами, а екстаз від любові не порівнюють з ефемерним польотом у хмарах.
І третій альманах — «Без тебе». Ось тут спрацьовує моя позиція щодо гендерної рівності, адже цей альманах присвячений творчості виключно представниць прекрасної статі. Відсоткове співвідношення чоловіків-поетів та жінок-поетів не на користь останніх. Панянок в декілька разів більше і від цього стає набагато складніше навіть з неймовірними творами заявити про себе у повний голос. Тож маємо тепер ось таке видання — без чоловіків».
Ми щиро раді, що українських проєктів стає все більше! Це свідчить про зростання творчого потенціалу, та жагу до самореалізації серед українців. Кожен новий проєкт — це не лише черговий крок уперед для окремої ініціативи, вклад у розвиток культури, науки, а й заяву світу про Україну! Ми є!

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков

Вітаю!

З радістю представляємо вам лютневий номер нашого видання. На цей раз обкладинка особлива, і ми не можемо не звернути на це вашу увагу. Вперше за історію нашого журналу на обкладинці не зображена людина. Перед вами чарівний пейзаж Запоріжжя, створений талановитою авторкою нашого видання — Ланою Краскою.
«Це Запоріжжя, це Україна, а не якась інша країна» — ці рядки з пісні гурту Хорта якнайкраще описують дух цього пейзажу. Він зачаровує та передає дух нашого краю, нагадуючи нам про важливість зберігати і цінувати те, що ми маємо. Робота Лани — це не просто зображення природи, а справжня розповідь, де кожен штрих говорить про любов до нашої землі. Саме тому ми вирішили, що це фото має прикрашати обкладинку лютневого номера.
Цікаво, що цей випадок не перший, коли наша обкладинка вибивається зі звичних рамок. Пригадайте номер, де ми представили арт, створений за допомогою штучного інтелекту. Тоді це викликало багато захоплень з боку читачів, і, сподіваємося, нинішній вибір також не залишить вас байдужими.
Ми продовжуємо експериментувати, відкривати нове і знаходити красу там, де її часто не помічають. Віримо, що наші рішення та матеріали дарують вам натхнення, нові ідеї та, можливо, навіть виклики.
Також хочемо поділитися нововведеннями. На початку кожного номера тепер буде розміщено список наших меценатів. Ми щиро дякуємо їм за підтримку, адже саме завдяки їхній допомозі наш журнал продовжує розвиватися та радувати вас. Кожен охочий може поповнити цей список. Реквізити для підтримки видання можна знайти на наших інтенет-ресурсах та задньому форзаці журналу.
Окрім цього, ми дослухалися до думки наших читачів і вирішили зменшити кегль шрифту з 14 до 12. Це було спірне питання, але більшість видань використовують 12 кегль, хоча 14 розмір й більш зручний для читання.
Дякуємо, що залишаєтеся з нами!

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков

Вітаю!
Новий рік ми починаємо з прекрасною Анною Вараниця на обкладинці. актриса, режисерка, сценаристка, письменниця. Засновниця та керівниця театральної студії «Територія Театральної Творчості». Авторські сценарії та вистави: «Розірване коло», «Між нами сонце», «Тій, якій люблю», «Імпульс. Діалог»,«Без зайвого», «Мандрівник», «Між хмарами:Траєкторія кохання», «Гра пошуку». Авторка збірки поезії та чуттєвої прози «Імпульс творчості». «Жінка Вінниччини – 2018» в номінації «Культура». Про свою творчість вона говорить:
«Творити – для мене це не лише про безпосередній процес творчості: писати, танцювати, малювати та інше. Для мене це також означає помічати дрібниці і мріяти про глобальне, дозволити собі вчитися та помилятися, бачити прекрасне в буденному, не боятися експериментувати і втілювати власні ідеї в життя, виражати свій внутрішній світ та поважати чужі світи. Розкривати через творчість магію мого серця і допомагати це робити іншим. Довіряти імпульсам».
Твори... знаєте, у нас є деякі проблеми. Ні, нічого серйозного, що ви» Просто творів стало трохи менше в номерах. Це пов’язано з тими змінами, які ми впровадили в журналі. Тому до вас запитання, на яке ви просто можете відповісти у зворотному до нас листом. Ми хочемо змінити розмір шрифту з чотирнадцятого на дванадцятий. Це змінить розмір тексту, а, слідом, й збільшить його кількість. Тобто, у кожному номері буде опубліковано більше творів. Просто ми не хочемо змінювати умови для авторів. Так, вони дуже лояльні, але саме цього ми й хотіли. Тому таке питання: ви за зменшення розміру тексту, чи ви проти? Просто напишіть нам у листі одним реченням, підтримуєте ви цю ініціативу, чи ні.
Ми обрали чотирнадцятий шрифт тому, що його зручно читати. Але в більшості виданнів все ж використовують розмір шрифту від десяти до дванадцяти. Скажу особисто, навіть при створенні книги формату А5, я використовував чотирнадцятий розмір (я знаю що розмір шрифту називається «кегль», але я самоучка, тому мені зручніше казати «розмір»). Саме тому питання зміни шрифту це не щось внутрішнє, що стосується лише команди видання, а загальне, що впливає й на авторів, й на читачів. Прошу вас, за можливості, надайте фідбек.

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков

Вітаю!

На обкладинці цього номера — Ірина Скоробогата, в образі, створеному в межах фотопроєкту ETHNO FASHION by POTLOVA. Її постать органічно втілює українську красу та традиції, а також підкреслює нову естетику нашого видання, яка перегукується зі змінами, що відбулися в цьому номері.
Відтепер наш журнал постає в оновленому оформленні: ми відійшли від яскравих кольорів на користь стриманішої палітри, щоб підкреслити глибину літературних творів та їхню емоційну насиченість. Також ми представили новий логотип, який позбавився різких ліній та став більш м’яким, до ладу новим кольорам нашого видання.
Зміна у кольорах жодним чином не впливає на яскравість обкладинок нашого видання. Просто в новому оформлені, якою б яскравою обкладинка не була, логотип, назва видання та номер випуску не будуть зливатися з нею та зникати. Водночас нові елементи оформлення жодним чином не будуть перекривати чи заважати сприйняттю обкладинок та образів, які вони несуть.
Ще однією важливою зміною є відмова від формального розподілу на розділи прози та поезії. У новій структурі кожен автор представляє власний всесвіт, а його твори — це окремі розділи, що дають можливість читачам зосередитися на унікальному голосі кожного митця. Такий підхід дозволяє читачеві познайомитися з усіма творами автора, які опубліковані у номеру, а не «пригати» з розділу поезії до розділу прози, як це були раніше, коли автор публікував і прозу, і поезію.
Це маленькі кроки з покращення видання. І те, що ви бачите зараз ще не остаточний варіант змін. Журнал буде становитися краще. Як візуально, та й функціонально.
Дякуємо, що ви з нами на цьому шляху! Сподіваємося, що новий формат додасть вашому читацькому досвіду глибини та натхнення.

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков

Вітаю!

Сьогодні на обкладинці наша поетеса Карина Войтюк та її син Давид. Давно у нас не було на обкладинці авторів. Ну, окрім минулого номера, але це виняткова подія була.
Як ви помітили, журнал трохи змінився. Змінилася його обкладинка. Поки що, лише обкладинка. В планах й подальші зміни у виданні. Які? Дізнаєтесь вже у грудневому номері. Він майже заповнений. Точніше, коли вийде цей номер, він буде заповнений на всі 100%. А зараз, коли я пишу цю статтю, ще трохи місця є.
Потроху черга в номер зростає. Раніше вона була не така велика й номери виходили раз у квартал. Потім видання змогло перейти на щомісячний вихід, а зараз черга йде вперед. Зрозуміло, що номер готується не за день до виходу і зараз на календарі середина жовтня. Ви читаєте ці строки десь через три тижні після їх написання. І що ми маємо? Як я вже казав, грудень майже заповнено і, скоріш за все, почнемо збирати січень.
Колись, наче в іншому житті, та й з іншим виданням, черга була на цілих два з половиною роки. Два з половиною роки! Зараз це здається неймовірним, але таке було. Я радий що «Лисиця» розвивається, але таких довгих черг не треба. Навіщо змушувати наших авторів так довго чекати на публікацію?
Чому не перейти на інший графік та не випускати номери частіше? Як на мене, щомісячний формат виходу номерів найкращий для літературного видання. Ми не публікуємо новини, якісь актуальні статті тощо. Нам нема сенсу виходити частіше. Ми не таблоїд. Тому в нас саме такий формат.
Що буде, якщо черга стане дуже великою? Можливо буде випуск спеціальних тематичних номерів. Можливо збільшмо обсяг номера (хоча це може потягнути здороження друкованих примірників, а цього не хочеться робити). Зараз черга не така велика: два - три місяці. Це не критично.
Тому працюємо!

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков

Вітаю!

Шість років тому у світ вийшов перший номер нашого видання. Навіть не віриться у це! Лише шість років... Таке враження, що 2018 рік був дуже далеко. Так, зараз багато що здається далеким, але давайте не про це.
Сьогодні на обкладинці журналу майже п’ятдесят авторів. Людей, які й роблять журнал журналом. Без ваших творів його б не існувало. Бо ми лише публікуємо ваші твори, доносимо їх до читача, а створюєте їх ви! Кожен номер це різноманіття жанрів та форм. Ми формуємо номери саме за таким принципом, щоб кожному було цікаво читати його, щоб кожен знайшов щось своє. Але цього могло й не бути.
Ідея створити саме україномовне видання була давно. Але я боявся, що нічого з цього не вийде. Згадайте 2018 рік та ставлення до української мови в самій Україні. Не часи до 2014 року, але все ж. Одні квоти на телебаченні та радіо чого варті.
Я помилився. На щастя. Розповідати історію створення та розвитку видання не буду, про це напишу окрему статтю. Просто скажу, що цей шлях був довгий. Ми починали як щоквартальне видання і зараз, по суті, ми не маємо графіку. Ми випускаємо номери поки є твори. Виходить випускати номери щомісяця.
Спойлер: на момент підготовки цього номера, а це середина вересня, номер на листопад заповнено на більш ніж половину.
У 2018 році такого не було! Навіть скажу більше, були моменти, коли я замислювався про закриття журналу. Але це ті складнощі через які треба було пройти. У будь-якій справі є злети та падіння.
Зараз все докорінно інакше! Навіть люди, які не вірили у «FoxyLit», говорять, що наше видання неймовірне! І це все не тільки завдяки роботі видання, але й завдяки вам! Близько сотні творів щомісяця, понад тридцять авторів у кожному номері. Це говорить багато про що. Про те, що сучасна українська література затребувана, вона цікава, вона різноманітна та, найголовніше, вона існує! Так, це дивно, але ми побороли комплекс меншовартості та впевнено розвиваємо свою культуру у сьогоденні!
Дякую вам за підтримку!

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков

Вітаю!

Сьогодні нашу обкладинку створив штучний інтелект. Це перший випадок, коли на обкладинці не людина, а арт. Та не простий, а згенерований. Запит був простий: українка. Так, українок бачить штучний інтелект.
Скільки суперечок викликав розвиток ШІ. Уявити складно! Midjourney, ChatGPT, Stable Diffusion та багато інших. Невже ШІ може навчатися?Чи дозволяти йому навчатися? Багато художників були проти того, щоб ШІ використовував їхні роботи для розвитку власних «навичок». Що керує цим? Страх.
У людини завжди був страх перед ШІ. Страх, що він замінить людину. Страх, що він знищить людину. І варіанти цього ми, митці, дуже добре відобразили у власній творчості. У всесвіті «Warhammer 40000» взагалі немає ШІ, а фільми «Термінатор» та серіал «Сотня» описують світ, де штучний розум знищив людей. Задля «блага» чи з іншої причини.
Я теж писав про ШІ, але трохи в іншому ключі. «Аврора» - повість яка намагається дати відповідь на питання «чи може машина відчувати? Чи доступні їй почуття?» Так, таких творів теж немало. Взагалі я тут згадав лише одну піщинку творів про нейронний мозок, а їх цілий пляж. Загадати Айзека Азімова
Так все ж, штучний інтелект, хто він? Ворог чи друг? Зараз це лише інструмент. Дуже обмежений, я навіть бачив жарти колег, що він не нащо не здатен, але інструмент. Але він розвивається. Що буде далі? Я не знаю. Але чомусь, мені так здається, я не вірю в кровожерливість ШІ. Всі наші страхи це лише проєкція нас самих. Ми боїмося не штучного інтелекту, ні! Ми боїмося, що він буде таким самим як й ми: амбітним, безпринципним, жадібним та жорстоким. Так може, треба щось, в першу чергу, змінити в собі?

З повагою,
головний редактор «FoxyLit - україномовний літературний журнал»
Олександр Маяков